Україна в Другій світовій війні

Друга світова віина стала найбільш кривавою i жорстокою в історії людства. У ній взяли участь 80% населения планети, загинуло від 50 до 85 млн людей. До армій ворожих сторін було залучено загалом понад 110 млн солдатів. Україна вшановуе пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Натомість кремлівське керівництво вважас, що саме росія зробила найбільший  внесок   у    перемогу  над   гітлерівською Німеччиною.

У прагненні монополізувати Перемогу над нацизмом, Росія замовчус a6o применшуе роль інших держав i народів у цій боротьбі.

16 грудня 2010 року російський прем’ер-міністр В.Путін заявив, що Росія перемогла 6 у війні, навіть якщо 6 Україна не входила до складу CPCP: «Teпep з приводу наших відносин з Україною. Я дозволю з вами не погодитися, коли ви зараз сказали, що якби ми були 6 розділені, ми не перемогли 6 у війні. Ми все одно перемогли 6, тому що ми країна переможців». За його словами, статистика часlв Другоі світовоі війни свідчить, що найбільших втрат зазнала саме РРФСР — більше 70%. «Це означає, що війна виграна … за рахунок людських та індустріальних ресурсів РФ. Це іеторичнии факт, це все в документах».

Ця заява викликала хвилю обурення в Украі’ні. Адже Путін не просто висловив свою думку, а намагався переконати слухачів, що його позиція підтверджусться документами i є історичним фактом. Але наукові дослідження, навпаки, свідчать, наскільки вагомим був внесок інших союзних республік СРСР.

Особливо важливий внесок у перемогу над наііистами внесла Українська PCP. Як відомо, у складі Радянського Союзу українська державність була номінальною. Разом з тим, Москва не могла собі дозволити повністю знищити обмежену політичну i культурну автономію українців. В УPCP функціонував власний уряд, парламент, місцеве кодифіковане право, академія наук, україномовні пpeca й освіта, театри i музеї. Все це українці отримали не з доброї волі радянської влади, а як продукт боротьби нашого народу за свої національні права.

Готуючись до великой війни, Сталін чудово розумів геостратегічну роль української територіі як плацдарму для захоплення Румуніі, Болгарfі, Польщі, Угорщини, Чехословаччини. У разі потенційного нападу ворога на CPCP саме Україна мала відіграти роль найважливішого театру военних дій. Тому на ii територіі було споруджено розгалужену систему укріпленях районів та оборонних рубежів, розміщено величезну кількість військ.

Напередодні війни українськии народ, не маючи власної держави, був розділений між чотирма державами. Нацисти i сталіністи, які однаково не рахувалися  з  цінністю  людського  життя,  використовували невирішене «українське питания» та прагнення українців до незалежності и суверенітету у впасних цілях та геополітичних irpax. При цьому наші землі воня розглядали

Значения українських земель у змаганні за світове паиування добре розуміло нацистеьке керівництво. Україну воно називало «німецькою Індіею», тобто вважало невичерпним постачалъником продовольства, сировини i робочої сили. Не менш важливим було i геополітичне становище Україіш, контроль над якою забезпечував контроль над Чорним морем, підходи до Кавказу i Близького Сходу.

Попри   ідейну   спорідненість,  гітлерівська Німеччина   та   сталінський Радянськии Союз відчували взаемну недовіру i виношували плани несподіваного нападу один на одного. 18 грудня 1940 року Гітлер підписав план «Барбаросса» — про наступальну операцію на CPCP. Відтак, 22 червня 1941 року почалася німецько-радянська війна, а CPCP перетворився із союзника на ворога Німеччини. У перші дні німецько-радянської війни до Червоної армії було призвано

2,8 млн мешканців України. У ході евакуації у віддалені райони CPCP було вивезено 550 підприемств, майно i худобу тисяч колгоспів, радгоспів, машинно- тракторних етанцій, десятки наукових i навчальних закладів, осередків культури. Виїхало майв‹е 3,5 млн кваліфікованих робітників i спеціалістів, науковців, представників zворчо’і інтелігенціі’. Цей величезний егономічний та інтелектуальний потенціал було створено не абстрактним Радянським Союзом, а зусиллями i ресурсами українського народу. Після облаштування на нових місцях українські люди i підприемства продовжили забезпечувати фронт всім необхідним. Так, Харківський завод ім. Комінтерну після евакуацfі до Нижнього Тагілу налагодив виробництво танків Т-34, Київськии авіазавод випускав літаки в Новосибірську. Обладнання з Дніпропетровська й Харкова було встановлене на Пермському авіазаводі.

Важлива роль України пробила ïi головним театром воснних дій не тільки радянсько-німецького фронту, а й серед ycix фронтів Другої світової. 3 22 червня 1941 до 28 жовтня 1944 року тут практично ніколи не наставало затишшя. 3 цих сорока місяців 35 припали на активні бойові дії. Загалом на українській землі зосереджувалася половина всіх радянських сил та від 56 до 76% дивізій вермахту, причому 60,6% сухопутних сил Німеччини було розгромлено саме в Україні.

Саме тут відбупися такі масштабні операціі 1941 року, як найбільша в історії людства танкова битва в районі Луцьк-Рівне-Броди, Київська та Одеська оборонні операціі. Стратегічну роль відігравала Україна i в наступному, 1942 році. 250 діб тривала оборота Севастополя. Після поразки Червоної арміі під Харковом відбувся німецький генеральний наступ на Волгу та Кавказ. Та після поразки у Сталінградській битві розпочався відступ нацистів та їхнж союзників.

На українських землях вlдбувалиея найбільті наступальні oпepaцfi 1943— 1944 років: Бівгородсько-Харківська, Чернігово-Полтавська, Київська, Корсунь- Шевченківська, Нижньодніпровська, Дніпровсько-Карпатська, Рівненеько- Луцька, Нікопольсько-Криворізька, Львівсько—Сандомирська, Східно- Карпатська, вигнання нацистів з Миколаева, Одеси, Криму. У міру просування на захід радянська армія дедалі більше українізувалася. Уже в l94W1945 роках чимало з’еднань та підрозділів на 50—70% складалися з українців.

У 1943-1944 роках на території України брали участь в Ѕойових діях шість фронтів — 1-й, 2-й, 3-iй i 4-ій Українські, l-й i 2-i Білоруські, а таков Чорноморський флот i три військові флотилії. 3 німецького боку у війні в Україні брали участь групи армій «Південна Україна» i «Півніqна Україна», включаючи есесівські танкові з’еднання «Рейх», «Велика Німеччина»,

«Леибштандарт Адольф Гітлер», «Валлонія», «Вікінг», «Мертва голова», інші. Загалом з обох сторін в боиових діях в Україні взяло участь понад 6 млн солдат, 85 тис. гармат i мінометів, 11 тис. танків, CAY та штурмових гармат, 10500 літаків.

Після відступу гітлерівців i їхніх союзників з України радянськl війська, у складі яких значну частину складали українці, провели операції в Свропі. Наслідком  Бслградської  (1944),  Будапештської  (1944—1945),  Вісло-Одерської

( 1945), Віденської (1945), Берлінської (1945), Празької (1945) операцій стало Dигнання нацистів з Югославіі, Угорщини, Польщі, Чехії, східних яастин Австрії та Німеччини. 30 березня 1945 року українець Олексій Берест брав участь у встановлення пpaпopa над раихстагом у Берліні.

У леріод 1941 —1945 років 7 млн українців воювали у Червоній Арміі, шо становило  23% особового складу    збройних еил CPCP. 60-а армія     1-ro Українського фронту, що визволяла Краків та Освенцим, мала у свосму складі близько 36 % росіян та 32 % українців. Влітку 1943 року сформувалася 1-шa окрема   Чехословацька  бригада   під   командуванням  полковника Людвіка Свободи. 3 15 тисяч особового складу бригади — 11 тисяч були закарпатськими українцями. Близько 120 тис. українців зуетріло наііистів у вересні 1939 року ускладі польської армії. 8 тисяч із них загинуло впродовж первого місяця війни. Від Атлантики до Тихого океану, від Норвегіі до Сгипту українці діаспори боролися у складі збройних сил США (80 тис.), Британської Імперії (45 тис.), Франції (6 тис.) та інших держав. Ще понад 100 тис. осіб проишло через Українеьку Поветанську Армію, яка боролась одночасно проти гітлеризму i сталінізму.

Звитягу нашого народу засвідчили не тільки кількісні, а й якісні показники. Високою оцінкою бойової майстерності i хоробрості українців стало нагородження понад 2,5 млн українців радянськими та західними орденами та медалями. 2021 мешканець України стали Героями Радянського Союзу, з них 32

— двічі. Тричі Героем Радянського Союзу став льотчик-винищувач Іван Кожедуб. 52 льотчики-українці спрямували свої літаки на ворожі сили, 55 здійснили повітряні тарани. Серед них i Катерина Зеленко — едина жінка, яка здіиснила повітряний таран. Найрезультативнішим танкістом Антигітлерівської коаліції став кубанський вчитель Дмитро Лавриненко. На його рахунку 52 знищених німецьких танки. Успіввіою снайперкою стала Людмила Павличенко, на рахунку якої 309 ліквідованих нацистів. Із чотирьох повнт кавалерів ордена Слави два були українцями: льотчик Іван Драченко i морський піхотинець Павло Дубинда. Радянський орден Богдана ХмельницькDFО був единою радянською нагородою, напис на якій зроблено не російською, як на всіх інших, а українською мовою. Bci ці відзнаки не були подарунками добрих московських «братів», а заслужені кров’ю i потом українського народу.

Серед радянського генералітету бупо близько двохсот вихідців з України, зокрема, командувачі фронтів та армій. Генерал-лейтепант Кузьма Дерев’янко родом із Черкащини від імені CPCP підписав Акт капітуляції Японіі. Найбільш відомим партизанським ватажком став Сидір Ковпак. 10 маршалів Радянського Союзу народились на українській землі.

Серед офіцерів польської армії особливо відомим став Павло Шандрук, генерал—хорунжий армії YHP, підполковник Війська Польського, командир 29-ï польської бригади, яку вмілим командуванням у бою під Томашевом урятував від знищення. Нагороджений польським военном орденом «Virtuti Militari».

Багато українців-червоноармійців стапи кавалерами орденів европейських держав. Серед них капітан-розвідник Свген Березняк, нагороджений орденом

«Virtuti Militari» за порятунок Кракова від знищення. Лейтенант Василь Порик удостоении звания Національний герои Франціі за участь у pyci Oпopy.

Вояки армії США Ніколас Орешко та Ніколас Міньо за особисту хоробрість відзначені найвищою нагородою США – медалью Пошани. Алекс Дяченко, старшина військово-морських сил США, ціною власного життя намагався врятувати захоплене німецьке судно від знищення. Він був відзначений Срібною зіркою, його іменем названо один із військових кораблів. Майкл Стренк став одним із 6 морських піхотинців, які підняли пpaпop США над Іводзімою.

Внееок України в перемогу вимірювався не тільки участю в бойових діях, а й масштабами втрат. За підрахунками незалежних істориків, військові втрати радянських збройних сил коливаються в межах 11—12 млн, з яких українців приблизно 2,5 мільйона, тобто 21-22%. Внаслідок бойових дій в Украіні залишилися без даху над головою 10 млн людей. Окупанти примусово вивезли на роботи до райху 2,4 млн осіб. Загалом матеріальні втрати УPCP становили 45% від загальносоюзних. Для порівняння, у 1945 році промислове виробництво в Україні становило лише 26% довоенного рівня, в Італії — 30, у Францfі — 38, у Великій Британії 1946 року він уже становив 90 %.

Проте наистрашнішими були людські жертви. За період 1939—1945 років прямі втрати становили 8-10 млн осіб, а демографічні — 13,6 или. Нацисти вбили 1,5 или украінських свреїв i 20 тисяч ромів. На 1 червня 1946 року на обліку в органах сопзабезпечення перебувало понад 500 тис. інвалідів, 70% яких мали вік від 20 до 40 років. Їхнс лікування, працевлаштування, соціальна адаптація перетворилися на серйозну проблему. Особливо гостро стояло питания протезуваннл. До кінця 1944 року в Україні було виявлено 125 тис. сиріт, 21 тисяча з яких були безпритульними. Якщо в 1941 році в Україні проживало 41,7 млн населения, то в 1945 році — лише 27,4 млн. Для відновлення після таких демографічних втрат Україні знадобилося 25 років.

Українська PCP стала однісю із країн-засновниць ООЯ. Так народи світу відзнаяили величезний внесок українського народу в Перемогу над нацизмом.

День пам’яті та перемоги — це нагадування про те, що розпалюванню глобального конфлікту передували таемна змова націонал-соціаліетвчної Німеччини та білътовицького CPCP щодо поділу/окупацfі сусідніх европеиських держав, а також мовчазне небажання найпотужніших світових гравців чинити спротив  агресорам.  Як наелідок,   держави-агрееори 23 серпня  1939  року підписали пакт Молотова-Ріббентропа i тасмний протокол до нього. Таким чином, від початку війни i до 22 червня 1941 року CPCP i Німеччина були союзниками спільну відповідальяість за розв’язування Другої світової війни. Українськими землями в ці страшні роки фронт прокотився двіяі. Тактика «випаленої землі» була застосована спочатку відступаючою на схід Червоною арміею, а згодом — відступаючим на захід вермахтом. Впродовж 1939—1945 років обидва тоталітарні режими вчинили численні злочини проти людяності, военні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, еврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах територїі сучасної України, загнали величезних поневірянь i втрат. Вигнання нацистських окупантів не принесло Україні свободи, а обернулось поверненням радянського терору.

3 огляду на це важливо пам’ятати, що страх i нерішучість иіжнародної спільноти завжди заохочували агресорів до все більших злочинів. Сьогодні світове співтовариство мас змогу спертися на той гіркий досвід та історичні уроки для прийняття адекватних безпекових рішень, зокрема щодо російської arpeciï П Они УкраїНИ.

Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини підписали в Реймсі о 2 годині 41 хвилині 7 травня 1945 року за участю представника від Радянського Союзу генерала Івана Суслопарова. Проте Сталін відмовився визнати цей документ. Він захотів підписання нового у Берліні, щойно захопленому радянською арміею. Відтак, поставив ще одну вимогу союзникам — жодних офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу узгодженої з ним капітуляції.

Другий Акт про капітуляцію Німеччини підписали у берлінському передмісті Карлсхорет — 8 травня, о 22:43 за центральноевропейським часом, а за московським — 9 травня, 00:43. Його текст майже дослівно повторював попередній. Зокрема, підтвердив час припинення вогню 8 травня. о 23:0l за центральноевропейським часом.

Указом Президіі Верховної Ради CPCP від 8 травня 1945 року 9 травня оголошено Святом Перемоги. У 1945 році цього дня н яких особливих урочистостей не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947 році статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президfі Верховної Ради CPCP від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим, але залишився державним святом. Поміж іншим, у тому ж 1947 році радянеька влада ухвалила гішення про скасуваяня будь-яких виплат i пільг для ветеранів. yдocтocниx державних нагород.

Від 1948 до 1965 рокг 9 травня не былo вихідним в CPCP, проте певні святкування відбувались. У містах-героях i столицях союзних республік давали артилерійський салют, у газетах публікуъали офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож певна увага до ціеї дати зберігалася. Однак, інюі радянські евята, наприклад, 1 травня — День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада — річницю Жовтневої революції в той час відзначали зі зпачно більшим розмахом.

Вихідним дeнь Перемоги зновv став тілъки у 1965 рові. Тоді ж провели i ювілейиий Парад Перемоги до 20-ï річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся у 1985 році, а четвертий — у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в Російській Юедераціі з 1995 року.

Відтак лише з сегедини 1960-x років 9 травня стало головним святом в CPCP, а міф про Перемогу заступив міфологію про Велику жовтневу ревоюоцію. Компартія почала активно експлуатувати тематику «Великой Перемоги» для підвищення в суспільстві авторитету правлячої верхівки.

Пам’ять про війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній Pociï міфологія «Великої вітчизняної війни» продовжус залишатися осердяи імперської ідентичності. Кремлівська пропаганда активно насаджуе фальсифікований образ про Другу світову віину не лише всередині власної країни, а й намагаеться маніпулювати громадською думкою в Свропі та цілому світі. Держава-агресор використовуе перемогу над нацизмон i міф про свою «визначальну роль» у ній як індульгенцісю на вторгнення в Україну, де вона нібито бореться з «неонацизмом».

2004 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 i 9 травня Днями пам’яті та примирения. Понад 10 років тому Україна долучилася до традиціі відзначення перемоги над нацизмом в свропейському дусі — не святкусмо, а вшановусмо. У суспільстві усталилося сприйняття 8 травня та Другої світової війни крізь людський ивlрм, з акцентом на ролі людей, які боролися проти нацизму.

Починаючи з 2024 року Україна 9 травня святкус День Свропи, а 8 травня відзначас День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 19331945 років. Ця дата символізуе не тріумф переможців, а нагадус про страшну катастрофу i застерігас, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми шантажем, ультиматумами, збройною агресісю a6o анексісю. Украіна висловлюс повагу та вдячність усім борцям із нацизмом, увічнюе пам’ять про загиблих воїнів i жертв найкривавішої в icmopff людства війни.

Найважливішим підсумком тих трагічних подій має бути не культ «победобесія», а вміння цінувати мир, захищати його всіма розумнимм засобами. Наша пам’ять е запобіжником від того, щоб подібне лmo світового масштабу більше ніколи не повторилося. Саме тому ми обирасмо свропейську відповідальну модель пам’ятання під гаелом ‹Шіколи знову» замість агрееивної хвалъкуватості під гаслом «Можем повторить».

Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмои. Перемога — плід титанічниа зусиль десятків держав та сотень народів. Так само неприпустимими е спроби прикриватися авторитетом переможцд у Другій світовій війні для ведення агресивної політики у наш час. Сьогодні влада Pociï поводиться як руйнівник системи міжнародних відносин, заснованої державами-переможцями у Другій світовій війні. Не засвоївши уроки icтopfi, Росія перетворилася з переможця нацизму на його ідейного спадкоємця.