НОВЕ ПОКОЛІННЯ ОСВІТИ: УРОКИ ВІД ТИХ, ХТО ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄ

Вчителювання – це покликання, професія для душі та вибір серця. Такі високі фрази ми звикли чути про нелегку освітянську роботу, але все ж є реальність – це справа, котра має приносити не лише задоволення, але й прибуток. На жаль, одна із найпрестижніших та найважчих професій зараз переживає не найкращі часи. Навчальний процес в умовах війни, онлайн навчання, низька оплата – ці та багато інших викликів щодня переживають сучасні педагоги. З кожним роком професію вчителя обирає все менше молодих людей, у школах часто працюють вчителі пенсійного віку, бо їх просто нема кому замінити.

До прикладу, у Чортківській громаді працює 361 педагогічний працівник, 75 з яких – пенсійного віку і лише 19 освітян, котрі працюють у школі менше трьох років і мають 25 і менше років.

Ми розпочинаємо цикл інтерв’ю із тими, хто лише долучився до освітянської родини і мають три та менше роки стажу.

Вибірково знайомитимемо вас із новим поколінням освіти, яке обрало важчий шлях – вчити інших та щодня дарувати своє серце найменшим чортків’янам.

Розпочнемо із вчительки англійської мови, котра навчає діток початкової школи у Чортківському ліцеї №7.

Вікторія Романівна Павліна – вже другий рік вчителює, а розпочинала свій кар’єрний шлях у дитячому садку ще під час навчання у Чортківському педколеджі.

Пані Вікторіє, розкажіть, будь ласка, про те, чому вирішили обрати таку професію та де навчалися?

Моя мама вже багато років поспіль працює вчителем англійської мови і якось питання моєї майбутньої професії вирішилося само собою. Я не можу сказати, що це була її ідея чи наполягання, але я була не проти продовжити цю справу, тому і вступила на навчання до Чортківського гуманітарно-педагогічного фахового коледжу імені Олександра Барвінського на спеціальність «Англійська мова та початкова освіта». Після другого курсу вступила на заочне навчання у Рівненський державний гуманітарний університет на перекладача.

Навчатися чи вчити – що для Вас важче?

На даному етапі я навчаюся на заочній формі в університеті, окрім того, відвідую курси з англійської мови, щоб підвищити свій рівень іноземної. Із впевненістю можу сказати, що вчити інших – набагато складніше. Бути вчителем це не лише провести урок, але й підготовка до нього, постійне вдосконалення та дослідження новинок в освітянській сфері.

Вчителювання не закінчується, коли дзвенить дзвінок з уроку, воно тільки розпочинається, адже потрібно ретельно підготуватися до уроку – зібрати необхідну інформацію, підготувати дидактичні матеріали та підібрати відповідні форми і методи роботи.

Як зацікавлюєте дітей на уроці, чи маєте якийсь універсальний метод, чи все ж використовуєте індивідуальний підхід?

Одного універсального підходу до всіх дітей немає і ніколи не буде, кожен учень – це особистість, до якого потрібно підібрати свій ключик. Сучасні діти дуже розвинені і щоб їх навчити, потрібно йти в одну ногу із часом. Я намагаюся відслідковувати так звані тренди і використовувати якісь елементи цікавинок на своїх уроках. Пісні, ігри, вірші – це все можна зустріти на моїх уроках.

Сучасна школа широко використовує ігри на уроках. На Вашу думку, чи може гра витіснити стандартний зразок навчання і

стати більш ефективною на шляху до здобуття нових знань?

Однозначно ні! Ігри мають бути присутніми на уроках, особливо в початкових класах, але все ж стандартні форми ніхто не відміняє і не бачу сенсу їх витісняти. Бо ж для ефективного учіння потрібна дисципліна та порядок на уроці.

Що Вам найбільше подобається у роботі педагога?

Щирі очі моїх учнів – це саме та рушійна сила, котра щодня надихає працювати і не зупинятися попри всі труднощі. І, звісно, можливість постійно вдосконалюватися, адже не тільки я вчу дітей, але й вони мене вчать і дозволяють відточувати педагогічну майстерність.