БРИТАНЕЦЬ ДЖОН ОЛВУД: «ВСІМ КАЖУ, ЩО ЧОРТКІВ – ЦЕ СЕРЦЕ УКРАЇНИ!»

Британський лікар-анестезіолог Джон Олвуд уже понад два десятиліття регулярно приїжджає до Чорткова. Він – давній друг міста, викладач, волонтер і популяризатор України у Великій Британії. Разом із донькою Софією він проводить тренінги для студентів Чортківського медичного фахового коледжу, навчає англійської школярів ліцею №1 ім. М. Шашкевича та відтепер допомагає місцевій лікарні отримувати сучасне медичне обладнання з Британії. У розмові Джон розповідає про свій шлях, причини багаторічної присутності в Україні, зміни, які він спостерігає, та про те, чому вважає Чортків своїм українським домом.

Далі – пряма мова Джона – щира, відверта і вражаюча.

«Мене звати Джон Олвуд, я з Лондона, а це моя донька Софія. Мета нашого чергового візиту – тренінги у медичному коледжі та викладання англійської мови у ліцеї №1 ім. М. Шашкевича. Дев’ять років тому я вийшов на пенсію – працював лікарем-анестезіологом. Відтоді повністю зосередився на проєктах в Україні. Викладав в Національному медичному університеті імені Богомольця в Києві, в інших навчальних закладах, проводив медичні курси та тренінги тощо.

Мій перший візит до Чорткова був у 2004 році. Відтоді я був тут 30–40 разів. Софія приїжджала приблизно п’ять разів. Ми вважаємо Чортків нашим рідним домом в Україні.

Вперше побував в Україні в 2022 році, тоді я викладав у Тернопільській лікарні, навчав тамтешніх фахівців, готував статтю для британської газети. Моїм перекладачем був лікар, який запропонував поїхати в Чортків і відвідати медичний коледж. Я приїхав, познайомився з керівником Любомиром Біликом та викладачами, і з того часу ми почали приїжджати регулярно. Тут ми організували клуб вивчення англійської мови. Також у 2008–2009 роках вдалося організувати візит кількох студентів коледжу до Лондона, щоб вони могли вивчати англійську.

Зазвичай я приїжджаю до України на 5–7 днів, залежно від місця і мети поїздки. Переважно я навчаю медичних спеціальностей у Чортківському фаховому медичному коледжі, а також разом із дітьми ліцею №1 ім. М. Шашкевича вивчаємо англійську.

Також ми налагоджуємо співпрацю з керівництвом Чортківської центральної міської лікарні. Влітку я познайомився з директором Ростиславом Шульським, а сьогодні передаватиму для потреб лікарні медичне обладнання. Йдеться про обладнання, пов’язане з анестезіологією. Частина вже є, ще частина прибуде невдовзі. У мене є контакти з деякими британськими медичними компаніями, і вони часто допомагають. Я запитав у головного лікаря, що саме потрібно, передав список компанії – і тепер передаватиму обладнання.

Хочу зазначити, що лікарня стала значно сучаснішою: покращилась інфраструктура, приймально-діагностичне відділення, лабораторія та багато іншого. Це вражає. Попри те, що є проблема відтоку лікарів через війну – декому з них я навіть допомагав облаштуватися у Великій Британії.

Упродовж багатьох років я їжджу Україною та викладаю різні медичні дисципліни – в Івано-Франківську, Дніпрі, Києві. Але Чортків я завжди вважав своїм домом в Україні. Я всім кажу, що Чортків – це серце України. Якщо люди за кордоном хочуть познайомитися з Україною, їм потрібно поїхати саме сюди, щоб зрозуміти, що це за країна та який у неї народ. У нас із Чортковом довга історія. У нас тут є друзі, і нам завжди приємно повертатися.

І якщо порівняти візити до Чорткова і Києва, то сюди приїжджати мені значно приємніше, справді. Тут тепло, тут по-домашньому, тут друзі.

Я зовсім не боюся того, що тут війна. Ми усвідомлюємо ризики. Але якщо ми, європейці, британці, хочемо вас підтримати, то маємо бути тут, поруч з вами в Україні. Не можемо просто писати з Лондона «Слава Україні!». Ми маємо бути тут. Ми були тут під час блекаутів, коли було холодно. Ми хочемо розділити з вами ці труднощі – бути поруч, а не далеко.

Мої родичі, друзі, колеги в Лондоні постійно запитують мене, як справи в Україні, як люди живуть у воєнних умовах. І саме це – моя головна мета поїздок: я постійно підтримую інтерес свого оточення до війни в Україні, не даю людям про це забути.

Знаєте, що змінилося за 20 років? Коли я вперше їхав сюди в 2004 році, мене в Лондоні питали: «Куди ти їдеш? Що таке Україна і де вона? Покажи на карті». Вони вважали, що все, що східніше Німеччини, – це росія. Зараз ситуація зовсім інша: тепер усі точно знають, де Україна. Питають навіть, де саме я був, бо вони орієнтуються; розуміють, що українцям доводиться переживати. Вони запитують, чим допомогти, яке обладнання потрібно.

Британці розуміють, що в разі нападу росії їм самим не вистачить захисту. Загроза зберігається й, імовірно, зберігатиметься надалі, тому про захист потрібно думати вже зараз. Британці розуміють, що Україна зараз захищає не лише себе, а всю Європу.

У мене був друг Юрій, лікар, який дуже мріяв поїхати до Лондона і багато років намагався це зробити. Нарешті він потрапив туди, професійно дуже виріс. Але коли у 2014 році почалося російське вторгнення, він одразу повернувся в Україну і став на її захист. Він для мене – уособлення всієї України.

Я щиро сподіваюсь, що моя історія в Україні і в Чорткові ще багато-багато років матиме цікаве і корисне продовження!..»