НОВЕ ПОКОЛІННЯ ОСВІТИ: УРОКИ ВІД ТИХ, ХТО ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄ

Ми продовжуємо вибірково знайомити вас із молодими та енергійними вчителями Чортківської громади. Сьогодні мали розмову із педагогом-організатором Чортківської гімназії №6 Олесею Побуринною. Дівчина до останнього сумнівалася в обраній професії, але прихильність з’явилася тоді, коли вперше пішла на практику до школи та провела своє перше заняття.

Чому вирішили стати вчителем і яку спеціальність здобували?

Мушу сказати, що це був не зовсім твердий вибір професії. Вчителювання приваблювало ще з початкових класів, але ніколи не думала, що це стане справою життя. Після закінчення 9-го класу вступила на навчання до Чортківського педагогічного коледжу, де здобувала спеціальність вчителя початкових класів та англійської мови.

Після двох років навчання в коледжі вступила до Західноукраїнського національного університету на спеціальність «Фінанси та банківська справа». Тоді я не була цілком впевнена, що вчитель – це моє, тому і обрала інший фах.

Хоча вже зараз розумію, що магістратуру закінчуватиму за педагогічним напрямком, бо таки переконалася, що вчителювання точно моя справа.

Посада педагога-організатора – це Ваш вибір, чи випадковість?

Після закінчення навчання в коледжі дізналася, що є така вакансія і подумала: «варто спробувати». Направду, робота педагога-організатора – це цікаво, багатогранно та відповідально. Бо саме я відповідаю за усі заходи у школі.

Професія педагога-організатора трішки відрізняється від звичайної роботи вчителя, у чому основна специфіка такої посади в школі?

Основна відмінність – це те, що вчитель – навчає, а педагог-організатор – виховує. Як на мене, цей процес не менш відповідальний. Адже саме через виховну роботу формуються цінності, характер, вміння співпрацювати, брати на себе відповідальність і поважати інших.

Чим заохочуєте учнів своєї школи брати участь у заходах?

Дітей, направду, непросто зацікавити брати участь у заходах, особливо старшокласників. Вони тонко відчувають фальш і не сприймають формальностей. Із ними потрібно домовлятися, говорити відкрито й нарівні – поважаючи їхню думку та право вибору.

Я пробую різні способи мотивації: грамоти, солодкі подарунки, невеликі заохочення. Працює й сучасний підхід – можливість стати героєм шкільних соціальних мереж, відчути публічне визнання та підтримку однолітків.

Та найбільше спрацьовує щирість і довіра. Коли діти бачать, що їх чують, що їхня ідея важлива, – вони включаються по-справжньому. Бо для старшокласників важливо не просто «взяти участь», а відчути свою значущість.

Що могли б порадити молодим колегам, котрі лише починають свій педагогічний шлях?

Молодим колегам, які лише починають свій педагогічний шлях, я б порадила найперше – не боятися цієї професії. Вона непроста, але надзвичайно глибока й наповнена сенсом.

Якщо ж відчуваєте, що не любите дітей – варто чесно зізнатися собі в цьому. Педагогіка тримається на щирості. Без любові та поваги до дитини буде важко.

Завжди будьте з учнями «на одній хвилі» – не зверхньо, а на рівні. Слухайте їх, беріть до уваги їхню думку, і якщо вона слушна – не бійтеся прислухатися. Діти дуже цінують, коли дорослі визнають їхню правоту.

Постійно вдосконалюйтеся. Світ змінюється, діти змінюються – і ми маємо змінюватися разом із ними. Читайте, навчайтеся, шукайте нові підходи, не зупиняйтеся в розвитку.

І пам’ятайте: справжній учитель – не той, хто знає все, а той, хто надихає. Не стояти на місці, запалювати інших власним прикладом – ось що робить педагога справжнім.