Працівники міської ради відвідали музей більшовицького терору

22 січня, у день відзначення 100-річчя від проголошення Акта Злуки, працівники Чортківської міської ради побували на екскурсії у музеї більшовицького терору, політв’язнів і репресованих.

Під час екскурсії відвідувачі ознайомилися із трагічними сторінками історії нашого краю у першій половині ХХ ст. Як і уся Галичина, Чортків у ті часи побував під владою і Австро-Угорщини, і Речі Посполитої, й Радянського Союзу, фашистської Німеччини. Хто приніс розвиток місту, а хто із завойовників на сторінках історії Чорткова виписав роки свого панування кривавими чорнилами. Трагедія в’язнів чортківської тюрми, доля ув’язнених у ізоляторах НКВС – підвалах теперішнього єпархіального управління Бучацької єпархії УГКЦ, знищення польських священиків, гуманітарна катастрофа чортківського гетто… Тисячі і тисячі загиблих – ось чим вкарбувалися в пам’ять ті десятиліття.

Музей більшовицького терору, політв’язнів і репресованих знаходиться у приміщенні єпархіального управління Бучацької єпархії УГКЦ. У підвалах, де розміщувалися слідчі ізолятори НКВС, відновили одну із камер. Ця частина музею називається «Кальварія». Тут облаштовано декілька експозицій: «Камера ув’язнених», «Криївка», «Репресована церква». В експозиції «Репресована церква» зібрані матеріали про блаженного владику Василя Величковського (його ще називають Батьком підпільної Церкви), котрий перебував у цих підвалах в ув’язненні в 1945 р. Створено його було за ініціативи колишньої зв’язкової УПА, членкині ОУН, багаторічної каторжанки, літераторки п. Марії Штепи. Зараз опікується музеєм преосвященний владика Бучацької єпархії УГКЦ Дмитро (Григорак). У планах – збагатити музейні експозиції експонатами про діяльність УГКЦ у підпіллі.

Преосвященний владика Дмитро під час розмови з екскурсантами запрошував шкільну та студентську молодь Чорткова відвідати з виховною метою музей більшовицького терору, політв’язнів і репресованих. Адже для того, щоб не допустити повтору тієї гуманітарної катастрофи, про невинно убієнних потрібно пам’ятати.

Маленька дванадцятирічна чортківчанка Дона Розен у далекому 1943-му, в останні дні ліквідації гетто у Чорткові, написала такі слова у своєму щоденнику: «Після моєї смерті я хочу говорити з вами – з вами, людьми, які врятувалися… Я хочу попросити вас не забути про мертвих. Я хочу, щоб ви встановили нам пам’ятник до неба. Не з каменю. Зробіть його з добрих справ». То ж не забуваймо минуле, творячи майбутнє.