«ПОЕЗІЯ – ЦЕ СПОСІБ САМОПІЗНАННЯ І РОЗМОВА З ДУШЕЮ»: ІНТЕРВ’Ю ІЗ ОРЕСТОМ АНДРИЇШИНОМ

Орест Андриїшин – чортків’янин, юрист, поет та громадський діяч. Народився і виріс у Чорткові, навчався у школі №7, відтак вступив на навчання до Чортківського педагогічного училища, яке у 1991 році закінчив із відзнакою. Протягом деякого часу вчителював, а потім пішов служити в армію, зацікавився службою та вступив на навчання у Харківський університет внутрішніх справ, який також закінчив з відзнакою. Коли чоловіку виповнилося 25 років, відчув у собі потребу висловлювати емоції та думки на папері та почав писати поезії. Першим віршем автора став «Життя наполовину».

Що є головним джерелом Вашого натхнення, пане Оресте?

Я народився та виріс у сім’ї педагогів, і не просто вчителів, а людей, які ціле життя посвятили творчості, а саме – музиці. Мама – Дарія Корніївна викладала в Чортківському педагогічному училищі гру на скрипці та інші музичні навчальні дисципліни, батько – Ігор Тадейович – гру на фортепіано. Мабуть, тяжіння до творчості та культури успадкував саме від них.

Перша моя збірка, котру видав зовсім нещодавно «Земне життя – це лише початок…» я присвятив своїм батькам.

Які мотиви найчастіше звучать у Вашій поезії?

У моїх віршах відсутня гостра критика чи агресія. Насамперед, це різножанрова поезія – духовна, філософська лірика, твори на родинну та соціальну тематику. До прикладу, збірка «Земне життя – це лише початок…» має три розділи: перший – про родину і товаришів, другий – сатиричний, із казками, байками та гуморесками, третій – більш глибокий, духовно-філософський, який спонукає читача до самоаналізу. Загалом, книга містить 130 поезій.

Ось декілька рядків з вірша «Господні інструменти»:

Ми Господа корисні інструменти:

«підручник вчителя», «вантажівки кермо»,

бо наші вчинки, наче скла фрагменти,

вітраж складають «Дій, роби Добро!».

«Малярський пензлик»,

чи «медичний скальпель»,

двірник з мітлою, «сталеварська піч»,

швеця взуття, чи «будівельний шпатель»,

реме́сла різні — то потрібна річ.

Своїми вчинками формуєм цю Вітрину,

щодня талантами доповнюємо зміст,

у позитив фарбуємо Картину,

щоби Людиною постати в повен зріст.

Як відбувається творчий процес: цілеспрямовано чи це більше про порив натхнення?

Натхнення може з’явитися зовсім неочікувано та випадково, у будь-який момент, і я завжди намагаюся записати свої рядки. Деякі вірші народжуюся доволі швидко й цілісно, інші – потребують тривалої роботи та редагування.

Як, на вашу думку, змінюється сучасна українська поезія?

Вона стає різноманітнішою, більш відкритою для світу. Поезія сучасності – не лише класичні рими, але й сміливі сучасні форми. Хоча, я таки прихильник великих українських класиків – Рильського, Тичини, Шевченка, і, звісно, Ліни Костенко.

Що б Ви хотіли, щоб люди відчували, коли читатимуть Ваші вірші?

Моя книга – це заклик до самопізнання та самоаналізу. Я пишу із критикою та викликами до самого себе. Хочу, щоб читач, гортаючи сторінки моєї збірки, задумувався над власним життям, робив висновки і знаходив сили для розвитку.

Чи плануєте презентувати збірку чортків’янам?

Звісно, така ідея доволі непогана. Поки я презентую збірку своїх віршів знайомим, друзям, ось нещодавно мав зустріч із міським головою Володимиром Петровичем і подарував одну книгу йому. Окрім того, презентував персональний вірш для очільника міста. Мої друзі знають, що я пишу персональні поезії, а для близьких людей залишаю віршований автограф.

Які маєте побажання для читачів?

Я хочу спонукати усіх творчих мешканців нашої громади до розкриття своїх талантів,висвітлення своєї творчості та поширення Українського Слова, Українського мистецтва, Української Культури у сучасних реаліях, яке відображається в розумінні, сприянні та співпраці керівництва Чортківської громади із творчими особистостями.