Волонтери оперативного штабу: хто вони і звідки приїхали до Чорткова

Оперативний штаб Чортківської міської працює практично із першого дня повномасштабного вторгнення росії на територію України. Роздають гуманітарну допомогу, сортують одяг, формують пакети із речами першої необхідності тощо. Спершу, здебільшого, тут волонтерили працівники міської ради та місцеві депутати.

Відколи ж до Чорткова почали приїжджати вимушено переселені українці, то вони все більше зверталися із бажанням волонтерити і допомагати. Ми розпочинаємо цикл розповідей про людей, котрі прибули у Чортків через війну і зараз допомагають функціонувати гуманітарному штабу.

Пані Наталя (праворуч на фото) приїхала до Чорткова із Харкова. Варто зазначити, що тут жінка не вперше, бо її зять родом із Чорткова. І хоча живуть зараз у родичів, а до рідного міста все ж хочеться повернутися якнайшвидше.

«Ми приїхали до Чорткова 9 березня, а 14 я вже прийшла сюди і попросилася волонтером. Не змогла сидіти вдома, все ж коли чимось займаєшся, то і голові легше. Вже встигла познайомитися зі всіма волонтерами та багатьма працівниками міської ради.

У штабі займаюся переважно сортуванням та видачею одягу, бо ж люди часто приїздять зовсім без речей. Буває, що потрібно просто поговорити, розрадити словом. Насправді, я добре розумію кожного, хто сюди приходить, бо сама була вимушена покинути свій будинок.

Хочеться сказати, що Чортків безмежно красиве і затишне місто, звісно, не таке велике, як Харків, але тут дуже подобається. Чортків’яни привітні, добрі, завжди готові допомогти і розділяють наш біль».

Пані Ірина (друга жінка на фото) знає що таке війна і рашисти ще із 2014 року. Бо саме тоді була вимушена виїхати із Донеччини, а зараз покинула Київ через обстріли. Окрім того, чоловік пані Ірини ще 8 років тому захищав Україну від російських загарбників.

Попри всі складнощі, які довелося пережити її сім’ї, жінка зберігає позитив і щиро вірить, що повернеться до рідної домівки:

«Приїхали саме до Чорткова, бо чоловік добре знав міського голову – Володимира Петровича, вони разом були в АТО. Приїхала у Чортків 11 березня і зрозуміла, що вдома не зможу просто так сидіти і потрібно бути корисною, тому і прийшла допомагати. У штабі роблю усе, що скажуть – і одяг сортую, і формую набори із гігієнічними засобами, а інколи – просто розмовляю із переселенцями. Повірте, їм це також дуже потрібно.

Ми ще у 2014 році багато чого втратили, бо мали на Донбасі свій бізнес – приватну пекарню, яку відкрили у 1999 році. Як тільки все налагодилося, ми вийшли на досить потужне виробництво, закупили нове обладнання – прийшли рашисти і практично все знищили та розікрали.

Якщо у 2014 році ми встигли виїхати ще до обстрілів, то у лютому цього року я досить налякалася від ситуації в Києві. Чоловік зараз у столиці, а я тут із дітьми. Плануємо, звісно, повертатися, але ще вичікуємо і віримо, що перемога вже близько».